Інформація > Новини

Романова Н.Ф., Степанченко Д. К.

 Кожна дитина потребує любові, підтримки та взаєморозуміння своїх батьків на шляху самостійного життя й розвитку. Якщо, в силу певних причин, діти втрачають своїх батьків, то державні органи опіки та піклування повинні подбати про створення належних умов для їх виховання.

За аналітичними даними Державного інституту молодіжної та соціальної політики, на початок 2012 р. майже 96 тис. дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування були позбавлені захисту та підтримки батьків[1].

Найбільш поширеною формою виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування продовжує залишатися опіка та піклування. Так, за даними Державної служби статистики України під опікою та піклуванням громадян у 2011 р. перебувало 63 355 дітей, що становить 66 % від загальної кількості дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, тоді як у 2010 р. таких дітей було 64,3 %. Ще 10,4 % від загальної кількості дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування виховується в прийомних сім’ях та дитячих будинках сімейного типу.

Решта дітей, в залежності від стану здоров’я, виховуються в інтернатних закладах, які підпорядковані кільком міністерствам: Міністерству освіти і науки, молоді та спорту України, Міністерству охорони здоров’я та Міністерству соціальної політики. Якщо дитина спроможна до навчання та самостійного розвитку, то її направляють до інтернатних закладів Міністерству освіти і науки, молоді та спорту України.

Протягом 5-ти останніх років спостерігається позитивна тенденція зменшення кількості вихованців інтернатних закладів, але все ще трапляються випадки негативної практики, коли батьки свідомо йдуть на влаштування дітей в ці заклади, як спосіб подолання бідності та складних життєвих обставин^[2]. Особливо це стосується малозабезпечених сімей, де батьки через власну неспроможність не здатні задовільнити базові потреби своїх дітей через бідність, безробіття чи стан здоров’я.

Загалом, на кінець 2011 р. в інтернатних закладах цього міністерства у 104 дитячих будинках перебувало 2 914 дітей, а у 72 школах-інтернатах – 7 019 дітей цієї категорії. Аналіз складу вихованців свідчить, що 5,9 % – діти від 3 або 4-х років та старші, 70, 7% – діти від 7 до 15 років, ще 23,4 % – діти віком від 16 до 18 років. Після закінчення інтернатних закладів більше 90% дітей вступають в освітні заклади різного рівня акредитації для отримання професійної освіти. Саме в цей час вони переживають складний етап адаптації та соціалізації та потребують соціального супроводу відповідних соціальних служб.

Асоціацією «Амічі деі Бамбіні» у 2010 р. на першому етапі проекту «Консолідація неурядових організацій та місцевих органів влади в Молдові та Україні для сприяння соціальній інтеграції випускників закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» була проведена оцінка оцінки якості надання соціальних послуг на користь випускників інтернатних закладів. Дослідники (Н. Ф. Романова та Д. К. Степанченко) визначили, що соціальний супровід вихованців інтернатних закладів на час вступу до освітніх закладів покладено на центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, але за умови їх особистого звернення або звернення від навчального закладу, куди молода людина поступила на навчання. Опитані випускники інтернатних закладів вказали на те, що за власної ініціативи до центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді та служб у справах дітей вони, як правило, за допомогою не звертаються. Тому, якщо випускник інтернатного закладу через різні причини опиняється на вулиці (відрахований із навчального закладу, вийшов з інтернатного закладу по досягненню повноліття, ніде не працює тощо), то він практично випадає із діючої системи соціального захисту через низьку поінформованість щодо роботи соціальних служб чи інших закладів й організацій, які працюють у цій сфері[3].

Найбільшим недоліком інтернатної системи є те, що в процесі перебування в інтернатних закладах відбувається певна ізоляція дітей від соціального оточення, що обмежує їхні адаптаційні можливості на час досягнення повноліття у процесі розбудови самостійного життя.

Окремою і, не менш важливою, проблемою для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування залишається проблема забезпечення житлом після досягнення ними свого повноліття. Так, за даними Міністерства соціальної політики України, у 2011 р. повноліття досягли 12 927 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, з яких близько 64 % мають власне житло (з них майже 5 % у непридатному для проживання стані), 21 % перебувають на квартирному обліку, 15 % потребують взяття на квартирний облік. Для вирішення цієї житлової проблеми обласними державними адміністраціями розробляються регіональні програми на 2013–2015 роки із забезпечення житлом дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування та осіб з їх числа (відповідно до Указу Президента України від 16.12.2011 р. № 1163/2011 «Про питання щодо забезпечення реалізації прав дітей в Україні»).

Разом з тим, з метою забезпечення тимчасовим житлом дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування та створення умов для підготовки до самостійного життя у країні працює мережа соціальних гуртожитків. За даними обласних центрів соціальних служб для сімї, дітей та молоді у 2011 р. функціонувало 19 соціальних гуртожитків у яких переважну більшість (86 %) становили особи віком від 18 до 23 роківі лише 14 % – віком від 15 до 18 років.

Одним із партнерів держави в процесі розвитку мережі соціальних гуртожитків для підтримки випускників інтернатних закладів та інших дітей вразливих категорій є організації громадського сектору.