Інформація > Новини

Після проголошення незалежності Казахстан здійснив значні зусилля, спрямовані на реформування успадкованої їм від радянського періоду системи охорони здоров’я. У 2000-х роках були розроблені дві комплексні програми реформ – Державна програма реформування та розвитку охорони здоров’я Республіки Казахстан на 2005 – 2010 роки та Державна програма розвитку охорони здоров’я Республіки Казахстан на 2011 – 2015 «Саламатты Қазақстан».

У Казахстані процес вироблення політики носить централізований характер: цим займається Уряд РК під керівництвом Президента РК. Національна політика в області охорони здоров’я встановлюється Міністерством охорони здоров’я РК. Стратегічне планування здійснюється шляхом стратегічних планів розвитку, що розробляються Міністерством. На сьогоднішній день Міністерство охорони здоров’я РК проходить етап адміністративних реформ. У відповідності із Концепцією створення Єдиної національної системи охорони здоров’я РК, Міністерство охорони здоров’я прийняло на себе функції єдиного платника медичних послуг. У 2010 році Міністерство через підконтрольний йому комітет оплати медичних послуг розпочало централізоване фінансування більшої частини лікарень в країні із коштів державного бюджету. Заклади первинної медико-санітарної допомоги і деякі медичні організації фінансуються з місцевих бюджетів.

У відповідності із Кодексом Республіки Казахстан «Про здоров’я народу і систему охорони здоров’я» від 18.09.2009 № 193-IV ZRK, до компетенції Міністерства охорони здоров’я відносяться наступні функції:

• Реалізація державної політики в області охорони здоров’я;
• Розробка системи державного планування в області охорони здоров’я;
• Затвердження порядку надання медичної допомоги;
• Розробка і затвердження нормативних документів і форм звітної документації в області охорони здоров’я;
• Здійснення моніторингу в області охорони здоров’я;
• Координація діяльності суб’єктів охорони здоров’я;
• Організація підготовки,підвищення кваліфікації і перепідготовки медичних і фармацевтичних кадрів в області охорони здоров’я;
• Утвердження і призначення керівників місцевих органів державного управління охорони здоров’я;
• Укладення меморандумів із керівниками місцевих виконавчих органів, спрямованих на досягнення кінцевих результатів діяльності в області охорони здоров’я;
• Здійснення державного регулювання цін на лікувальні засоби і медичні послуги, які надають державними організаціями охорони здоров’я;
• Закупівля послуг із надання гарантованого об’єму безкоштовної медичної допомоги із адміністрування бюджетними програмами;
• Здійснення міжгалузевої співпраці;
• Організація проведення акредитація суб’єктів охорони здоров’я;
• Здійснення взаємодії із громадськими об’єднаннями із реалізації державної політики в області охорони здоров’я;
• Здійснення державного контролю за діяльність суб’єктів охорони здоров’я;
• Визначення Списку лікувальних засобів, виробів медичного призначення, що закуповуються у єдиного дистриб’ютора із закупівлі та забезпечення лікувальними засобами, виробами медичного призначення;
• Забезпечення готовності підвідомчих організацій попереджувати та надавати допомогу у надзвичайних ситуаціях.

До складу Міністерства охорони здоров’я РК входять ряд департаментів та управлінь. При Міністерстві діють три комітети, в задачі яких входить реалізація політики охорони здоров’я на національному та регіональному рівнях:

• Комітет контролю медичної та фармацевтичної діяльності;
• Комітет Державного санітарно-епідеміологічного нагляду;
• Комітет оплати медичних послуг.

Питання надання адміністрування медичної допомоги відносяться, в основному, до відання місцевих органів влади і органів управління охороною здоров’я, підконтрольних їм. В Казахстані 14 обласних і 2 міських управління (м. Астани і м. Алмати), які адмініструють надання медичної допомоги і управляють більшістю лікарень і поліклінік. Обласні органи виконавчої влади збирають більшу частину державних доходів, значна частина яких залишається в їх розпорядженні. Тому обласні органи виконавчої влади мають досить велику владу, хоча (як і рівень доходів) значно залежить від області.

Органи управління охороною здоров’я виконують такі функції:

• Являються єдиним платником медичних послуг на території області (за бюджетними програмами, не консолідованими на національному рівні);
• Здійснюють планування витрат на охорону здоров’я в рамках місцевих бюджетів;
• Укладають договори із постачальниками медичних послуг і здійснюють оплату послуг;
• Здійснюють контроль над витратами державних постачальників медичних послуг;
• Встановлюють базові ставки фінансування та тарифи на основі методологій, затверджених Міністерством охорони здоров’я;
• Створюють та підтримують єдину систему охорони здоров’я на рівні області;
• Призначають і звільняють з посади керівників державних організацій охорони здоров’я на підвідомчих територіях.

Обласні органи адміністративного управління виконують такі функції:

• Забезпечують реалізацію прав громадян на гарантованих об’єм безкоштовної медичної допомоги в рамках базового пакету медичних послуг;
• Призначають і звільняють з посади керівників департаментів охорони здоров’я своїх територій;
• Планують і затверджують місцеві бюджети охорони здоров’я і медичної освіти у відповідності з бюджетними програмами охорони здоров’я;
• Здійснюють міжрегіональне і міжнародне співробітництво у сфері охорони здоров’я;
• Затверджують організаційно-правову форму державних медичних закладів, положення про їх діяльність.

На сьогодні деякі державні медичні організації (лікарні, великі поліклініки і центри первинної медико-санітарної допомоги) по закону мають право отримати статус державного підприємства на праві господарського відання. Це стало можливим в силу Закону РК «Про місцеве самоуправління» 1995 року і наступних до нього поправок і постанов Уряду РК. На сьогоднішній день в країні представлені три основних типи медичних організацій різного рівня самостійності:

• державні заклади – державні медичні організації, які повністю фінасують за рахунок державних коштів. Вони не можуть самостійно розпоряджатися своїми фінансовими ресурсами і надавати платні послуги. Державними закладами являються, як правило, лікарні, які надають лікування соціально значимих хвороб (наприклад, ТБ), психоневрологічні диспансери;
•  державні підприємства – державні медичні організації, які отримують фінансування у відповідності з контрактами, укладеними з єдиним платником, за об’ємом наданих послуг (у випадку лікарень і амбулаторних організацій) або на основі подушного нормативу (для організацій первинної медично-санітарної допомоги). Підприємства наділені деякою самостійністю в управлінні своїми фінансовими ресурсами і мають право надавати платні послуги. Статус державних підприємств мають в основному лікарні загального профілю, організації первинної медико-санітарної допомоги та діагностичні центри;
• державні підприємства на праві господарського відання, як і державні підприємства, отримують фінансування у відповідності контрактам, укладеним із єдиним платником, по об’єму наданих послуг (у випадку лікарень і спеціалізованих амбулаторних клінік) або по подушному нормативу (для організацій первинної медично-санітарної допомоги). Однак на відміну від них, державні підприємства на праві господарського відання мають більше самостійності у розпорядженні внутрішніми ресурсами, використовують гнучкішу систему оплати праці персоналу у межах встановленого максимального рівня, затвердженого фінансуючим органом (єдиним платником). З 2011 року при державних підприємствах на праві господарського відання створюються наглядові ради.

У 2009 році у Казахстані нараховувалось 5811 державних підприємств, 1805 державних закладів і 837 приватних організацій охорони здоров’я (Міністерство охорони здоров’я Республіки Казахстан, 2011).

Аптеки і стоматологічні заклади у більшій мірі перейшли у приватну власність і стали комерційними організаціями. А лікарні, санаторії та великі поліклініки залишились у віданні держави. У період між 1999 та 2004 роком кількість приватних лікарень збільшилась майже у 2 рази, а число приватних постачальників медичних послуг – майже в три рази. Доля приватного сектора в охороні здоров’я зростає, і в 2009 році 16,4% лікарів було зайнято в приватному секторі.

Фінансування

Фінансування охорони здоров’я формується із двох основних джерел: державний бюджет (національний та обласний) та приватні платежі громадян (за офіційними тарифами оплати за послуги та неформальні платежі). Асигнування із коштів державного бюджету йдуть в основному на фінансування гарантованого об’єму безкоштовної медичної допомоги (44%) і цільові трансферти у місцеві бюджети (38%).

Гарантований об’єм безкоштовної медичної допомоги включає швидку медичну допомогу і пакет окремих амбулаторних і стаціонарних послуг. Введений оновлений список амбулаторних лікувальних засобів для лікування дітей, підлітків та жінок репродуктивного віку безкоштовними лікувальними засобами при амбулаторному лікуванні.

Реформи системи фінансування охорони здоров’я пройшли етап створення Фонду обов’язкового медичного страхування в 1996 році, який функціонував як паралельна структура на рівні із попередньою системою децентралізованого адміністрування та фінансування медичних організацій. Після закриття Фонду обов’язкового медичного страхування у 1999 році, система охорони здоров’я фінансувалась із коштів республіканського бюджету охорони здоров’я та обласних бюджетів, однак у 2001 році у рамках процесу децентралізації адміністративно-управлінського апарату функції фінансування охорони здоров’я управління були децентралізовані до районного рівня. Такі зміни призвели до створення нерентабельних мікросистем охорони здоров’я, що негативно вплинуло на ефективність системи охорони здоров’я і доступність медичних послуг для населення. На сьогоднішній день ресурси охорони здоров’я об’єднані на національному і обласному рівнях і знаходяться під адмініструванням Міністерства охорони здоров’я. Структура периферійної системи охорони здоров’я змінилась: дезінтегрована система охорони здоров’я районного рівня з жорсткою вертикальною субординацією трансформувалась в інтегровану систему обласного рівня з високою самостійністю і, пізніше, в нині діючу систему із розділенням стаціонарної допомоги та первинної медико-санітарної допомоги між національними та обласними рівнями відповідно.

У 2009 році витрати на охорону здоров’я склали 4,5 % від ВВП, що у порівнянні із іншими країнами Європейського регіону ВООЗ являлись одними із найнижчих.

Загальні державні витрати на охорону здоров’я у абсолютному вираженні виросли із 0.6114 долари на душу населення із 2003 року до 3.7464 долари у 2010 році. Бажання уряду захистити систему охорони здоров’я від наслідків економічної кризи, що почалася у 2007-2008 роках, стало однією з причин такого значного збільшення витрат. У 2010 році охорона здоров’я стала однією з найбільш затратних статей державного бюджету.

Більша частина обласних бюджетів (60%) витрачається на гарантованих об’єм безкоштовної медичної допомоги, і 40% складають витрати, що не входять до ГОБМД. Витрати на формування здорового способу життя в обласних бюджетах на охорону здоров’я дуже низькі – 0,17%. Найбільшими статтями витрат обласних бюджетів на охорону складають заробітна плата і соціальні виплати медичним працівникам (47%), закупівлю лікувальних засобів та харчування (21%) та інвестиції в основних капітал (15%). Доля приватних витрат громадян на охорону здоров’я у загальних витратах на охорону здоров’я знизилась із 49,0% у 2000 році до 34,3% у 2008 році. Майже всі приватні витрати складають приватні платежі громадян, в результаті чого рівень акумулювання ризиків низький.

Право на медичну допомогу

В радянській моделі охорони здоров’я медична допомога була безкоштовною і загальнодоступною. Після отримання незалежності катастрофічно скоротилось бюджетне фінансування охорони здоров’я та об’єм медичних послуг, які надавалися на безкоштовній основі. В той же час, зросли приватні платежі громадян (як офіційні так і неофіційні). Модель страхової медицини діяла в країні з 1996 по 1998 рік. При цій програмі були введені дві програми безкоштовної медичної допомоги:

• Програма гарантованого об’єму безкоштовної медичної допомоги (ГОБМД);
• Базова програма безкоштовної медичної допомоги;

Безкоштовна медична допомога в рамках ГОМБД надавалась усім громадянам країни за рахунок бюджетних коштів. У цю програму входили такі послуги, як швидка медична допомога при невідкладних станах, послуги по переливанню крові, послуги спеціалізованих республіканських лікарень і науково-дослідних інститутів (наприклад, онкологічного та психіатричного профілю), послуги, що надаються окремим групам населення (наприклад, ветеранам війти, престарілим та дітям), і допомога при інфекційних хворобах (наприклад, туберкульозі). Програма також включала послуги охорони громадського здоров’я (імунізація населення та діяльність служб санітарно-епідеміологічного нагляду). У гарантований об’єм безкоштовної медичної допомоги і до сьогодні входять: 1) швидка медична допомога і санітарна авіація; 2) амбулаторно поліклінічна допомога, що включає: первинну медико-санітарну допомогу за напрямком спеціаліста первинної медико-санітарної допомоги і профільних спеціалістів; 3) стаціонарна медична допомога; 4) стаціонарозамінна медична допомога за напрямком спеціаліста первинної медико-санітарної допомоги або медичної організації; 5) відновне лікування та медична реабілітація; 6) паліативна допомога і сестринський догляд для категорій населення, встановлених РК.

При системі обов’язкового медичного страхування, яке діяло з 1996 по 1998 роки – базова програма безкоштовної медичної допомоги забезпечувала надання медичних послуг лише застрахованим особам, хоча теоретично медичне страхування було обов’язковим для усього населення. Базова програма включала амбулаторну і більшу частину стаціонарної допомоги.

Після того як обов’язкове медичне страхування було відмінене в 1998 році, у 2000 році був затверджений перелік медичних послуг, які надаються населенню в державних організаціях безкоштовно. Однією із цілей Державної програми реформування і розвитку охорони здоров’я Республіки Казахстан на 2005-2010 стало введення гарантованого об’єму медичної допомоги. Дана програма формувалась на основі наступних принципів: відповідність фінансовим можливостям держави, соціальна справедливість і доступність медичної допомоги, розділення відповідальності держави, роботодавців та самих громадян за збереження та зміцнення здоров’я (Министерство здравоохранения Республики Казахстан, 2004). У Наказі Міністра охорони здоров’я РК від 17.11.2004 № 815 визначені правила надання медичної допомоги і встановлені об’єми безкоштовних послуг у рамках стаціонарної допомоги. Оплата послуг, що входять до гарантованого об’єму безкоштовної медичної допомоги, є незаконною. Платними можуть бути лише послуги, які не включені до ГОБМД. Громадяни оплачують їх за рахунок власних коштів або за рахунок добровільного медичного страхування, коштів роботодавця тощо. Також згідно постанови, введений переліку лікувальних засобів для хворих. Діти, підлітки та жінки репродуктивного віку мають право на отримання безкоштовних лікувальних засобів при амбулаторному лікуванні.

Лікувальні засоби представляють основний вид пільг, який потребує співфінансування від пацієнтів. При стаціонарному лікуванні лікувальні засоби купуються за рахунок медичної організації (хоча на практиці більшість лікарень не можуть собі цього дозволити), в той час як при амбулаторному лікуванні хворі (за виключенням соціально вразливих груп населення і хворих, що страждають на окремі захворювання – наприклад, рак) повинні купувати лікувальні засоби за свій рахунок. Такий механізм обумовлює бажання більшості громадян до госпіталізації.

На сьогоднішній день лікарні та інші організації охорони здоров’я мають право знімати право за послуги, які не входять в гарантований об’єм безкоштовної медичної допомоги. Оплата послуг, які надаються в державних закладах охорони здоров’я, була легалізована в 1995 році. Обласні органи виконавчої влади мають право визначати розміри цих платежів, і більшість із них склали прейскуранти на послуги, що не входять в ГОБМД.

Добровільне медичне страхування

Уряд Республіки Казахстан просуває добровільне медичне страхування як засіб розширення джерел фінансування охорони здоров’я, який включає вклад як громадян, так і роботодавців. Уряд також підтримує укладання угод між підприємствами і медичними організаціями на проведення профілактичних оглядів робітників. Добровільне медичне страхування на даний момент охоплює працівників великих промислових підприємств, фінансово-банківський сектор, сектори газо- та нафтодобувної промисловості.  У 2010 р. приблизно 1,2 % населення було охоплено ДМС. Страхові компанії пропонують від 3 до 14 «стандартних» страхових пакетів. Розмір мінімального страхового внеску складає  70 дол. США (із страховим покриттям до 900 дол. США); розмір максимального страхового внеску складає 2000 дол. США (із страховим покриттям у 30 000 дол. США) (Lievens et al. 2010).

При цьому, Державна програма розвитку охорони здоров’я Республіки Казахстан на 2011 – 2015 роки «Саламатты Қазақстан» передбачає введення обов’язкового медичного страхування для іноземних громадян і подальший розвиток добровільного медичного страхування.