Коні, здавалося, були супутниками людини все життя. Важко сказати, коли і де коні вперше підкорили людину своєю красою та щирістю. Вони подарували нам швидкість руху, радість подорожі та справжній політ. Ви зможете зараз уявити Наполеона чи, наприклад, Олександра Македонського як величного завойовника, який все мусив би пересуватися пішки? Безумовно, ці чотириногі пегаси живуть пліч-о-пліч з людьми фактично від зародження цивілізації. Але мова піде про те, як коні можуть рятувати життя людей. Адже дітям з ДЦП (дитячий церебральний параліч), аутизмом, епілепсією, сколіозом тяжких форм нелегко не те що пристосуватись до нормального життя, а буквально вижити. Тож в чому магія цього методу?
Дитинка, яку затягали медичними кабінетами, нескінченними лабораторіями й операційними раптом потрапляє не в чергову лікарню, а в конюшню. Тут ніби окремий світ: не можна навіть бути злим чи задумувати щось погане – коні прекрасно все відчувають і просто не підпустять до себе. У дитини загоряються очі. Їй цікаво, як це – бути вершником. Бути вищим за всіх і бути в небі…
Іпотерапія – це комплекс лікувально-верхової їзди, який в Україні досі вважається альтернативним і нетрадиційним. В той час як Англія визнала цей метод і він захищається самою королевою. Суть полягає в тому, що хворий сідає верхи і за допомогою інструктора та лікаря спочатку просто сидить, потім вже виконує певні вправи та грає в ігри. Вправи хоча й називаються акробатичними, але виконуються дуже легко – нахили вперед та назад, лягання на круп (зад) коня, розтягнення м’язів. Окрім цього, дитина вчиться спілкуватись з конем, чистить його, гладить, підгодовує. Під час заняття з кіньми відбувається не тільки біомеханічне видужання, а й психогенне. Наслідки психологічних змін можна описати такими прикладами:
• Мобілізується вольова діяльність – людина починає вірити у себе. Налаштовується на позитивний лад
• Знімається загальмованість – покращується мовний апарат, проявляється активність.
• Зменшується відчуття тривоги.
• Дитина адаптується до реальності.
• Стає самостійною у своїх вчинках і рухах.
Вчені давно довели, що спілкування з тваринами навіть збільшує тривалість життя і налаштовує людину на гармонійний лад. Особливо ця тенденція важлива для хворих діточок з ДЦП, які не є розумово відсталими, але мають певні фізичні обмеження.
Варто згадати приклад з власного досвіду. Коли я ще вчилася в школі, тільки опановувала їзду верхи і займалася за містом раз на тиждень. Разом з нами щотижня також приїжджала дівчина з нашого ліцею. Вона була дуже розумною, але фактично не могла самостійно пересуватися, тому її батько змушений був наймати провідників, які б водили її сходами та коридорами школи. Ця дівчина займалася десь рік, тісно спілкуючись із кіньми і просуваючись у своїх заняттях кожного разу далі. В результаті вже за півтори роки вона не те що змогла спиратися на милиці – вона почала ходити вільно, самостійно і стала впевненою в собі людиною.
Такий метод, як іпотерапія, став детально вивчатися наукою наприкінці 19 століття французьким доктором Перроном, хоча застосовувався набагато раніше. Пізніше в Норвегії доктор Еліз Бодінер вирішила провести експеримент: вона займалася зі своєю пацієнткою Ліз Харен. Під кінець Ліз виступила від Норвегії на Параолімпійських іграх в Хельсінкі, що викликало справжній фурор. Потім у 1953 році в Норвегії відкрили перший Центр лікувальної верхової їзди.
Чому ж саме коні є таким незамінним чинником одужання:
• Температура коня вище на 1-3 градуси, за рахунок чого тіло має термальну обробку і функціонує набагато краще.
• Під час занять іпотерапії відбувається одночасне тренування слабких м’язів і розслаблення перенапружених. Верхова їзда залучає всі групи м’язів, особливо внутрішні м’язи стегна.
• У того, хто займається, покращується рівновага і досягається чітка орієнтація в просторі.
• Окрім всіх названих психологічних змін ще підвищується самооцінка, що є дуже важливим для подальшої адаптації та соціалізації хворих дітей.
• Усе це стає можливим через об’єднання енергетичних полів коня та людини, оскільки доведено, що у коня дуже сильне біополе, яке здатне позитивно впливати на організм людини.
Неймовірним прикладом наслідків таких занять є параолімпійський кінний спорт, де інвалідів вже не можна назвати такими – вони стають справжніми спортсменами-професіоналами. Люди без рук, часом без ніг або з порушеним опорно-руховим апаратом роблять таке, що не кожна здорова людина може зробити.
Що ж до практичного досвіду, то в Києві наразі офіційно зареєстрований лише один клуб іппотерапії на ВДНХ – клуб Олени Петрусевич. Заняття проводяться безкоштовно, але туди дуже важко потрапити – тренер бере лише справді важко хворих, оскільки не вистачає коней та інструкторів. Далі разом з лікарями пишеться особиста програма для кожної дитини і починаються заняття. Як бачите, навіть така добра справа існує в нашій країні лише на благодійницьких засадах.
Отже, якщо немає пігулок від розсіяного склерозу, то пам’ятайте, що коні завжди будуть поруч. Можливо, Вам не треба сідати в сідло, але навіть просте спілкування з конем може творити дива. Кінець кінцем вершники – це ті, хто на 1,5 метри ближче до неба.
