Інформація > Новини

Професіоналізація соціальної роботи в Литві

ps

Розвиток соціальної роботи у Литві розпочинається із благодійної діяльності католицьких парафій, спрямованої на допомогу бідним, і до створення Радянського Союзу обмежувався діяльністю католицької церкви на основ християнських цінностей [1]. Варто відмітити, що історія соціальної роботи у Литві має багато схожих із Україною рис, оскільки до здобуття незалежності у 1990 році, країна перебувала у складі Радянського Союзу. Відповідно, формування соціальної роботи як практичної та академічної дисципліни розпочалося після здобуття незалежності, найактивніший розвиток припадає на 90-ті роки ХХ ст. Визнання соціальної роботи як академічної дисципліни у Литві  відбулося в 1992 році. Першою запровадив викладання курсу соціальної роботи Школа Утени (Utena School), у 1992 році було відкрито магістерську та бакалаврську програму в Національному університеті Вільнюса та університеті Vytautas Magnus. А. Багдонас виділяє наступні етапи професіоналізації соціальної роботи в Литві:

1)     1990-1991 р. Визнання сучасної концепції соціальної роботи в Литві;

2)     1992-2002 р. Професіоналізація соціальної роботи. Майже всі литовські навчальні заклади почали розвивати навчальні програми із соціальної роботи, відбувається розвиток сфери соціальних послуг, в цей період розпочинається процес сертифікації працівників соціальної сфери.

3)     З 2002 року і до сьогодні. Зростання впливу третього сектору, поширення науково-дослідницької роботи у соціальній сфері; інтеграція національний структур соціального захисту із Євросоюзом [2, 5].

Визнання соціальної роботи як професії у Литві

Соціальний працівник в Литві є однією з нових професій, до національного класифікатору професій вона була внесена лише у 1995 році. Згідно кваліфікаційних вимог соціального працівника у Литві, він здійснює соціальну підтримку клієнтів соціальної роботи різного віку та статусу: діти, що залишились без батьківського піклування, діти у складних життєвих обставинах та їх сім’ї, діти з інвалідністю та їх сім’ї, люди похилого віку з обмеженими можливостями та їх сім’ї, національні меншини, біженці, тощо. Відповідно, в Литві функціонує мережа закладів, де наявна обов’язкова посада соціального працівника[1].

До таких закладів належать:

1)      муніципальні соціальні служби;

2)     служби у справах дітей;

3)     стаціонарні заклади соціального забезпечення (будинки для літніх людей, заклади спеціалізованої медичної допомоги для літніх людей, тимчасові прийомні сім’ї, дитячі будинки, будинки для дітей з психічними розладами);

4)      заклади амбулаторної допомоги особам, що мають затримку психічного розвитку;

5)      заклади тимчасового проживання (гуртожитки, кризові центри, центри реінтеграції біженців, центри соціально-психологічної реабілітації осіб, залежних від психоактивних речовин);

6)      центри соціального обслуговування на дому;

7)     інші заклади соціального обслуговування (приватні, лікувальні, науково-дослідницькі, тюремні тощо).

Відповідно в цих закладах передбачають наступні посади для фахівців із соціальної роботи: 1) заступник директора із соціальних питань, 2) соціальний працівник, 3) спеціаліст із соціальних пільг, 4)  координатор соціальних програм, 5) організатор праці, 5) соціальний працівник у громаді, 5) організатор громадських робіт, 5) опікун [6].

Напрямки діяльності соціального працівника згідно кваліфікаційних вимог включають наступне: створення попиту на соціальні послуги, планування соціальної підтримки, організація та надання соціальних послуг, оцінка ефективності роботи, підвищення власної кваліфікації [7,8].

Підвищення кваліфікації для соціальних працівників на офіційному рівні відбувається з 1997 року. В 2001 році Міністерство соціального захисту та праці розпочало здійснення програми підвищення кваліфікації соціальних працівників, яка є обов’язковою для проходження атестації [8]. Атестація  проводиться з 2002 Комісією праці та соціального захисту (Вища Атестаційна комісія), яка має регіональні представництва у кожному графстві. Фактично це стало першими кроками до стандартизації професійної діяльності у цій сфері [4]. Згідно даних Відділу статистики Литви (Socialinis prane?imas, 2005), у 1992 році в країні не було жодного сертифікованого соціального працівника, у 2000 році число сертифікованих спеціалістів (соціальних педагогів) становило 825. На 2005 рік лише 31% працівників соціальної сфери в Литві пройшли відповідну атестацію.

У 2006 році Міністерством соціального захисту та праці Литви був прийнятий наказ № А1-92 «Про кваліфікаційні вимоги для соціальних працівників і соціальних асистентів», який визначає процедури підготовки, опис процедури атестації та ліцензування, перелік основних функцій та кваліфікаційних вимог. Згідно даного Наказу, соціальні працівники можуть здобути наступні кваліфікаційні категорії: соціальний працівник першої категорії (експерт із соціальної роботи); соціальний працівник другої категорії (старший соціальний працівник, соціальний працівник); соціальний працівник третьої категорії (молодший соціальний працівник, соціальний асистент). При оцінці та присвоєнні кваліфікаційної категорії беруться до уваги освіта (теоретична та практична підготовка), досвід роботи, кількість годин практики, кількість годин супервізії (як у якості супервізора, так і у якості супервізованого).

Кваліфікаційні вимоги до соціальних працівників визначені також у Законі «Про соціальні послуги», так згідно ст. 20, п. 4 та ст. 37 п. 1, працювати у якості соціального працівника мають право люди із вищою освітою (університет, коледж) за спеціальністю «соціальна робота» або прирівняною до такої законом (медицина, психологія, соціальна педагогіка тощо). Цей закон із змінами вступив в силу у 1 липня 2011 року, відповідно всі особи, які не здобудуть професійну освіту протягом наступних 5 років втратять право працювати соціальним працівником. Виключення становлять ті, хто навчаються і прагнуть здобути професійну освіту.

Кожні п’ять років соціальні працівники мають проходити сертифікацію для підтвердження професійної компетенції. Відповідно, для підвищення кваліфікації соціальних працівників у 2007 році була створена мережа ресурсних центрів із соціальної роботи, на сьогодні відкрито 33 таких заклади [4]. Такі центри забезпечуються не лише навчання та підготовку до атестації, але й технічне обслуговування атестаційних комісій, створюють бази даних соціальних працівників, ініціюють та організовують поширення «кращих практик» соціальної роботи. Такі ресурсні центри активно співпрацюють з Асоціацією соціальних працівників Литви, яка брала активну участь у запровадженні процесу атестації та ліцензування фахівців із соціальної роботи.

Асоціація була створена досить давно, і бере активну участь у професіоналізації соціальної роботи в країні. Установчі збори Асоціації соціальних працівників відбулися 28 жовтня 1993 року, а у грудні Асоціація була зареєстрована як недержавна громадська організація. На початку своєї діяльності вона знаходилась під впливом західних фахівців із соціальної роботи, мав місце механічний перенос ідей та досвіду. Це було обумовлено необхідністю швидкої стандартизації та бажанням запровадити нові, відмінні від радянських, традиції професійної діяльності [4,1]. У 2006 році підрозділи литовської асоціації соціальних працівників були відкриті у всіх адміністративних округах країни (Литва ділиться на 10 графств), і об’єднали 1300 членів.

Варто відзначити, що у 1998 році Асоціація соціальних працівників Литви розробила та прийняла Етичний кодекс соціальних працівників, який описує основні професійні цінності та етичні зобов’язання. Цей документ визначає, що «соціальний працівник у цілях надання допомоги клієнтам повинен мати професійну освіту, постійно удосконалювати свої навички, володіти відповідними знаннями, щоб реалізовувати професійні цінності соціальної роботи, працювати для покращення добробуту клієнта, ставити інтереси клієнта вище власних, запобігати дискримінації та нелюдському поводженню з клієнтами, нести відповідальність за якість наданих послуг»[16].

Освіта

На сьогоднішній день дисципліна «соціальна робота» остаточно відокремлена та викладається в «медичних» коледжах та університетах. Навчання відбувається за Болонською системою, відповідно студенти можуть здобути ступінь «бакалавра», потім «магістра» із соціальної роботи. Також університет Каунаса пропонує навчальну програму на здобуття ступеня доктора (PhD) із соціальної роботи. Тим не менш, особливості науково-дослідницької роботи у цій сфері залишають остаточно не визначеними. Саме тому в ієрархії соціальних наук соціальна робота у країні досі знаходиться у категорії «Соціологія» [2]. Варто відмітити, що довгий час в Литві соціальна робота викладалась в контексті соціальної педагогіки, і відповідно фах соціального працівника асоціювався із соціальною педагогікою. Тим не менш, у 2000 році внаслідок спільного рішення Міністерства соціального захисту та праці та Міністерства освіти, було остаточно відокремлено освітні програми із «соціальної роботи» та «соціальної педагогіки». Як наслідок, значна кількість соціальних працівників мають ще і педагогічну освіту.

Освіту соціального працівника у Литві можна здобути у навчальних закладах різного рівня акредитації. Зокрема, освітні програми підготовки соціальних працівників діють у Коледжі міста Утена (з 1991 р.), Коледжі міста Паневзіс (з 1994 р.), Коледжі міста Шауляй (з 1994 р.), Коледжі міста Клайпеда ( з 1998 р.), Коледжі міста Каунасс ( з 1998 р.), Національному університеті Вільнюса (з 1992 р.); Університеті Віта Великого (з 1992 р.), Школа соціальної роботи і соціальної педагогіки «Аттистиба» (з 1988 р., член Європейської ради з вищої освіти), тощо. Школи соціальної роботи Державного коледжу міста Сіауліай та коледжу міста Утена входять до Європейської асоціації шкіл соціальної роботи. Місцевої асоціації шкіл соціальної роботи у Литві немає.

Варто відмітити, що у 2008 році Міністерство освіти і науки Литовської Республіки прийняло Наказ «Про регулювання освіти у соціальній роботі» № ISAK – 980[2]. Згідно цього Наказу, вищі навчальні заклади мають сприяти розвитку соціальної роботи та освітніх програм у цій сфері, брати участь у консолідації професійної спільноти соціальних працівників, повідомляти соціальних працівників, профсоюзи, роботодавців та студентів про можливості здобуття освіти у сфері соціальної роботи. Також навчальні заклади мають здійснювати підготовку соціальних працівників згідно встановленого стандарту. Відповідно, навчальні заклади зобов’язані здійснювати перевірку змісту і реалізацій навчальних програм, для того щоб випускники гарантовано засвоїли необхідні для здійснення професійної діяльності знання та могли застосувати їх на практиці. Відповідно, 26 червня 2008 року Міністерство освіти і науки Литовської Республіки прийняло Наказ  «Про стандарт освіти соціальних працівників»[3] № ISAK-1872/A1-209, який визначає вимоги до освітніх програм та компетенції соціального працівника.

 

Статус соціальної роботи як професії

 

            Престижність професії загалом можна визначати з огляду на широкий ряд факторів. Зокрема, Трейман, визначає, що професійних престиж визначається на основі таких аспектів як контроль ресурсів та влада, навички, досвід [13]. При цьому Шилз, визначає, що при оцінці престижності варто враховувати повагу до професії та фінансову винагороду [12].

Згідно даних Департаменту Статистики Литви, середня зарплата соціального працівника в Литві на 2007 рік становила 1155 літів, в той час як середня заробітна плата по країні становила 1949, 8 літів. Це означає, що зарплата соціального працівника була на 40% нижчою за середній рівень по країні. На сьогоднішній день ситуація майже не змінилась. Відповідно, це негативно впливає на престижність соціальної роботи серед громадян Литви [14]. Варто відмітити, що соціальні працівники у Литві також не задоволені рівнем заробітної плати та умов роботи. Зокрема дослідження «Рівня задоволення соціальних працівників зарплатою та рівнем захисту на робочому місці» (European working conditions observatory, 2008) показує, що найбільше працівники задоволені стосунками з колегами на робочому місці, можливістю підвищення кваліфікації. Найнижчий рівень задоволення був виявлений відносно зарплати, доступність робочого місця для працівників з обмеженими можливостями, безпеки на робочому місці (загроза від клієнтів) та тривалістю відпустки [15].

Престиж професії також тісно пов’язується із уявленнями населення про фах. Оскільки в Литві така спеціальність є досить новою, і на початках професійні вимоги до соціальних працівників були досить низькими, то в країні сформувався образ соціального працівника як низькокваліфікованого робітника із низькою зарплатою. Негативно на імідж професії впливає брак чіткого визначення повноважень, плутанина із фаховими посадами, відсутність у більшості соціальних працівників фахової освіти [14].

 

Висновки

 

  1. Соціальна робота в Литві є новою спеціальністю. Становлення соціальної роботи як професії та фахової дисципліни відбулося в 90-ті роки ХХ століття. Відповідно активний розвиток, стандартизація, встановлення традицій, напрацювання дослідницької та академічних знань відбувається і по сьогодні.
  2. У Литві було здійснено ряд кроків у напрямку професіоналізації соціальної роботи. Зокрема в країні створена Асоціація соціальних працівників, затверджено Етичний кодекс поведінки соціальних працівників, на державному рівні затверджені стандарти освіти, процес ліцензування та сертифікації. Розроблена нормативно-правова база, яка визначає вимоги та кваліфікацію соціальних працівників.
  3. Освіта за напрямком соціальної роботи у Литві відбувається за Болонською системою. Відповідно фахівці можуть здобути ступінь, бакалавра, магістра та доктора із соціальної роботи. Розширюється мережа шкіл соціальної роботи, дві з них визнані на міжнародному рівні і входять до Європейської асоціації шкіл соціальної роботи. Здійснюється активна робота у напрямку створення Національної асоціації шкіл соціальної роботи.
  4. Престижність професії соціальний працівник у країні залишається досить низькою. Це зумовлено низьким рівнем зарплати, плутаниною фахових посад, відсутністю фахової освіти у більшості соціальних працівників.

  Список використаної літератури

1. Jurkuvien?, R. (2003). Socialinio darbo mokyklos kaip socialin?s novacijos Lietuvoje (Doctaral dissertation, Vytauto Did?iojo universitetas, 2003).

2.  Bagdonas, A. (2001). Socialinis darbas Lietuvoje: raidos, praktikos ir akademinis aspektai. STEPP: Socialine teorija, empirija, politika ir praktika, 1, 10–36.

3. Hamburger F., Sander G., W?bcke M. (2005). Social Work Education in Europe

4. Ladien? G.(2010) Attestation of social workers training process. Social work master’s thesis. Study program 61205S206. Science adviser Prof. Dr. N. P. Ve?kien?. Kaunas: Vytautas Magnus University, Social Welfare Department.

5. Skaidr J. (2006) Socialniu Darbuotoju kvalifikacijos tobulinimas: prielaidis ir galimybos. (Magistro darba, Viliaus pedagoginis univesitetas)

6. Socialin? darb? dirban?i?j? pareigybi? s?ra?as patvirtintas Socialins apsaugos ir darbo ministro 2003 m. lapkri?io 21 d.  ?sakymu Nr. A1-181 “Dl socialin? darb? dirban?i? darbuotoj? pareigybi? s?ra?o ir socialin? darb? dirbantiesiems prilyginam? pareigybi? s?ra?o patvirtinimo“ // Vilnius: Valstybs ?inios, 2003, Nr. 112-5050.

7. Socialin? darb? dirban?i?j? profesins kvalifikacijos tobulinimo tvarkos apra?as patvirtinta Lietuvos Respublikos socialins apsaugos ir darbo ministro 2006 m. Sausio 4 d. ?sakymu Nr. A1-2. [?i?rta 2006-03-20].

8. Rup?ien? L., Giedraitien? E., Leliugiene E. (2005) Training social workers/social pedagogues in Lithuania in the context of sustaining civil society.// [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.tissa.net/archive/2006/abstracts

9.  Vaananen A., Perttula J., Godvadas P., Malinaukas G., Gudliauskaite-Godvade J. (2009) Representational Identity of Social Work in Academic Context: Comparison of Lithuania and Finlandю//Socialiniai tyrimai / Social Research. 2009. Nr. 1 (15), 52–63

10. Поліщук В.А.Професійна підготовка фахівців для соціальної сфери: зарубіжний досвід. Посібник. — Тернопіль. 2002. — 222 с.

11. European association of schools of social work/ web-site// [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.eassw.org/list-of-member-schools.html#Lithuania

12. Shils. E. A. (1968). Deference. In J.Jackson (ed) Social stratification, 153. Cambridge University Press.

13. Treiman, D. J. (1977). Occupational Prestige in Comparative Perspective. New York: Academic Press, 533.

14. Varzinskiene L. (2009) Prestige of Social Work Profession/ Socialiniai tyrimai. Social Research. 2009. Nr. 1 (15). 98-104

15. Social workers express dissatisfaction with job safety and wages//Research//[Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://www.eurofound.europa.eu/ewco/2009/05/LT0905019I.htm

16. Етичний кодекс поведінки соціальних працівників Литви// Литовская ассоциация социальных работников. Вильнюс, 1998// //[Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://www.mruni.eu/mru_lt_dokumentai/katedros/socialinio_darbo_katedra/Lietuvos_socialiniudarbuotoju_etikos_kodeksas/17socialiniu_darb_etik_kod.doc



[1] Ministry of Social security and Labour Republic Lithuania, Order “Social workers in the job list and social work employees equated to the list positions”, 2003

[2] Lietuvos Respublikos ?vietimo ir mokslo ministro 2008 m. baland?io 9 d.  ?sakymas Nr. ISAK – 980 „D?l Socialinio darbo studij? krypties reglamento patvirtinimo“.

[3] Socialini? darbuotoj? rengimo standartas, kuris patvirtintas Lietuvos Respublikos ?vietimo ir mokslo ministro bei Lietuvos Respublikos socialin?s apsaugos ir darbo ministro 2008 m. bir?elio 26 d.  ?sakymu Nr. ISAK-1872/A1-209,

, ,