Медики розвинених країн б’ють на сполох, а психіатри навіть вигадали спеціальний термін – „Інтернет-залежність” (у деяких джерелах „комп’ютерна залежність”). Справа в тому, що молодь все більше часу проводить за комп’ютером, живучи практично у віртуальному світі, спілкуючись у чатах більше, ніж зі своїми реальними однолітками.
Термін „Інтернет-залежність” вперше був запропонований у 1995 році американським лікарем І. Голдбергом. Під цим поняттям він мав на увазі непереборний потяг до Інтернету, що характеризується „згубною дією на побутову, навчальну, соціальну, робочу, сімейну, фінансову сфери діяльності”. За ступенем відходу від реальності Інтернет-залежність дуже нагадує потяг до наркотиків та алкоголю. Згідно з дослідженнями американських учених, 6-8% користувачів Інтернету вже мають дану залежність.
Все може початися з того, що молода людина полюбляє спілкуватися в Інтернеті, часто перевіряє пошту, веде власний блог чи знаходить якусь „надзвичайно цікаву іграшку”. Поступово людина настільки „втягується” у віртуальний простір, приймає його закони, правила та норми, що почувається незручно та невпевнено у життєвих ситуаціях.
Завзятого комп’ютерника можна упізнати відразу. Він постійно видається розсіяним, ігнорує зовнішні події, погано адаптується до життєвих ситуацій, уникає спілкування з людьми, з якими раніше дружив, обговорює лише нові іграшки чи стратегії битв. Поступово молода людина стає залежною від комп’ютера та сприймає явища реального життя з меншим захопленням, адже у житті все не так яскраво та динамічно, як в улюбленій грі.
Загалом більшість психологів та психотерапевтів виділяють три стадії комп’ютерної залежності. На першій стадії через захоплення нової грою чи написанням блогу людина перестає займатися усім іншим, поступово віддаляючись від друзів та родичів, залишаючи пріоритет за „усесвітньою павутиною”. Як правило, користувач приховує від рідних, друзів чи співробітників, скільки часу він проводить на сайтах.
На другій стадії симптоми наростають як сніжний ком. Якщо людину силою відлучити від мережі, вона переживатиме почуття, схожі на „ломку”: у людини порушується увага, знижується працездатність, з’являються нав’язливі думки, безсоння, аж до повної відмови від сну, різко зростає потяг до стимуляторів – кави, сигарет, спиртних напоїв, наркотиків.
Третя стадія – соціальна дезадаптація. Користувач фактично перестає отримувати задоволення від ігор чи спілкування у чатах, але продовжує „висіти” на сайтах за звичкою. Людина відчуває, що втратила зв’язок із реальним світом і не може адекватно розв’язувати життєві проблеми.
Комп’ютерна гра – це особливий віртуальний світ, у якому відносно легко задовольнити основні потреби молодої людини. Тут можна відчути себе героєм, створити собі такий образ, який забажаєш, відчути себе тим, ким ти насправді не є. Молодь найчастіше шукає у „всесвітній павутині” свободи та самоствердження. У цьому і небезпека: підлітки чи молоді люди реалізовують свої сили та здібності у віртуальному світі, а реальне особистісне зростання переходить на задній план. Крім того, рольові моделі, з якими найчастіше стикається молода людина, залежна від комп’ютера, – це воїн, убивця, злісний завойовник, космічний пірат, робот. Відмічено, що ігроголіки тривожніші, дратівливіші, агресивніші та мають схильність до депресії.
Варто знати, що комп’ютер шкодить не лише психічному, але й фізичному здоров’ю. Під час роботи дисплеїв збільшується іонізація повітря і зростає температура, вологість же, навпаки, зменшується. Проте у комп’ютерних залах санітарна норма, що передбачає розміщення одного комп’ютера не менше, ніж на 6 квадратних метрах, дуже часто не дотримується і замість, наприклад, восьми комп’ютерів у приміщення заштовхують вісімнадцять. Щоб використовувати приміщення по максимуму, дисплеї часто ставлять упритул один до одного, тобто задніми панелями в різні боки. Виходить, що на людину постійно діє випромінювання задньої стінки сусіднього комп’ютера. За правилами дис
плеї повинні розміщуватися по периметру приміщення і упиратися задніми панелями у стіни.
Саме приміщення комп’ютерних залів має бути підготовленим для того, щоб гасилися електромагнітні поля, тобто на стінах під штукатуркою має бути вмонтована металева сітка. Підлоги мають натиратися спеціальною мастикою.
Навряд чи у тих комп’ютерних залах, де підлітки та молодь проводить стільки часу, дотримуються хоча б половини із цих вимог. Крім того, у деяких Інтернет-кафе дозволяється палити у приміщенні, тому навіть ті молоді люди, що не палять, стають пасивними споживачами усіх шкідливих речовин сигаретного диму.
Таким чином, надмірне захоплення комп’ютерними іграми не лише спричиняє соціальну дезадаптацію, відставання у навчанні та стрес, але й шкодить фізичному здоров’ю, погіршуючи зір, поставу, функціонування внутрішніх органів.
Отже, якщо ви помітили, що ваш друг чи родич став байдужим та відстороненим, що людина оживає лише коли говорить про стратегію у новій грі, що колишні захоплення та інтереси більше не цікавлять людину, а „всесвітня павутина” затягує її глибше і глибше, зверніться до соціального працівника чи психолога. Адже комп’ютерна залежність має практично ті самі симптоми та не набагато кращі наслідки, ніж, скажімо, наркотична.
І ще пам’ятаймо: комп’ютер сам по собі не є злом. Молодій людині потрібно вміти ним користуватися та працювати з Інтернетом як із джерелом нової інформації. Але у всьому потрібно знати міру. І коли хтось із ваших знайомих не може прожити і кількох годин без того, щоб не перевірити електронну пошту, можливо є сенс розказати йому, до чого це може призвести.
