У рамках рубрики «Зустрічі з цікавими людьми» Музей соціальних служб міста Києва пропонує інтерв’ю з Наталією Федорівною Романовою, доцентом Школи соціальної роботи НАУКМА, кандидатом педагогічних наук, доцентом, яка була керівницею програм Студентських соціальних служб у 2002-2004 роках. Бере інтерв’ю Леонід Крисов.
Леонід Крисов: «Як ви розпочали свій шлях у соціальній роботі?»Наталія Романова: «Я розпочала свою діяльність у Жовтневій соціальній службі для молоді у кінці 1999 року, коли Служба тільки розвивалась. Поєднувала посаду заступника директора та начальника інформаційно-методичного відділу. За ініціативи проректора по навчально-виховній роботі НТУУ «КПІ» Івана Васильовича Коробка було вирішено створити студентську соціальну службу, і ми «зайшли» у ВУЗ, але треба було мати бачення того, із чим прийти. Почали з програми «Молодіжний барометр», коли разом зі студентами стояли біля метро «Шулявська» і проводили опитування про проблеми, що турбують молодь. Через газету НТУУ «КПІ» стало відомо про нас. А також дуже добре спрацьовувало «сарафанне радіо», отже, ми не мали шансів працювати погано, бо про це швидко дізналися б усі.️Леонід Крисов: «Це була перша в Україні студентська соціальна служба, так би мовити ноу-хау. Як це вдалося?»Наталія Романова: «Ідея створення студентської соціальної служби зайшла всім на всіх рівнях: мене підтримав мій район і соціальна служба, де я працювала; профспілка ВУЗу, до створення команди долучилися самі студенти; методологічна підтримка йшла від Київського міського центру і мені приємно згадати Олександра Кузьменка й Ірину Бєлову. А Світлана Толстоухова, яка очолювала тоді Державний центр соціальних служб, допомогла у затвердженні Положення на рівні КМУ. Дякую, що зі мною поруч були однодумці».Леонід Крисов: «Як саме була побудована робота?»Наталія Романова: «У нас було декілька основних напрямів:Леонід Крисов: «Як роботою студентської соціальної служби зацікавились інші ВНЗ?Як все розвивалось?»
Наталія Романова: «Тут було 3 ключові моменти, які дозволили запустити роботу:
– По-перше, ми брали участь у заходах інших ВНЗ, розказували і показували свою роботу. Важливу роль відіграло те, що Іван Васильович Коробко очолював Об’єднання проекторів міста Києва. Саме він разом з Ростиславом Карандеєвим, який був тоді директором Київського міського центру соціальних служб, і залучили мене до цієї роботи на рівні міста.
-️ По-друге, Київський міський центр соціальних служб давав кошти на фінансування залучених спеціалістів Студентських соціальних служб у ВНЗ.
-️По- третє, було бажання студентів долучитись до роботи, вони бачили, що це їм потрібно.
Серед студентської молоді легко вводити інновації. Їх запалювало те, у що ми самі вірили, і те, що це ніхто до тебе таке не робив, мотивувало. Ми підштовхували студентів до дискусії, іноді робили помилки, але створювали продукт і це було цікаво. Мені дуже хотілось, щоб те, що ми робимо, було доступним і для інших. Всі служби мали свої акценти. У КНУ імені Тараса Шевченка пішли в гуртожитки, здійснювали індивідуальне консультування студентів у СЖО. У НАУ підтримувались напрями, які стосувались групової профілактичної роботи зі студентами, тобто працювали «від проблеми», по секторах. В «Україні» це залучення до волонтерства, робота людьми з інвалідністю, і саме тут ми проводили багато досліджень. В НТУУ «КПІ» залишався акцент на масовості, адже це найбільший ВУЗ. В Аграрному університеті служба працювала на волонтерських засадах, студенти активно залучались до заходів інших ВНЗ. Цікавою і непростою була діяльність у військовому ліцею імені Богуна, бо це закритий заклад, проте хлопці у військовій формі були окрасою наших заходів, зокрема, запам’яталась їх участь у параді Дідів Морозів-волонтерів»…
