Інформація > Новини

Нормативне підґрунтя формування здорового способу життя у світі

Романова Н.Ф.

загруженоЗапровадження здорового способу життя опирається на ґрунтовне міжнародне законодавче забезпечення, яке напрацьовано протягом останніх 50-ти років у рамках Організації Об’єднаних Націй (декларації, пакти, договори). Умовно всі ці документи можна розділити на кілька етапів:

1 етап: Загальна декларація прав людини стала першим документом, який започаткував положення про її право на підтримку здоров’я та соціального добробуту (Ст. 25)[1]. Трохи пізніше було прийнято Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права громадян[2], Міжнародний пакт про громадянські та політичні права та його факультативний протокол[3]. Наразі саме ці документи складають основу «Хартії прав людини».

2 етап: Під час Всесвітньої Асамблеї охорони здоров’я (1977 р.) міжнародною спільнотою було прийнято стратегічну Концепцію «Здоров’я для всіх»[4], як перший крок на шляху до формування нової політики охорони здоров’я на засадах пропагування здорової поведінки. Відтоді пропаганда здорового способу життя, мобілізація громадської думки та засобів масової інформації, а також заохочення освіти з питань здоров’я та заходів щодо охорони здоров’я стали одним з головних завдань політики Всесвітньої організації охорони здоров’я (далі – ВООЗ).

Але подальші дії показали, що пропагування та просвітницька діяльність не дають бажаного результату, оскільки на поведінку людей суттєво впливає їхній спосіб життя, про що трохи раніше, ще у 1974 р. заявив канадський міністр охорони здоров’я Марк Лалонд.

Саме тоді, у Канаді, проводилося масштабне соціологічне дослідження основних чинників, які впливають на стан здоров’я людини. За його результатами було складено звіт, який аргументовано довів, що традиційна система охорони здоров’я зокрема, і медицина взагалі, відіграють не головну роль у комплексі чинників, які визначають здоров’я людини. Вперше була окреслена перспектива поліпшення громадського здоров’я, пов’язана з формуванням здорового способу життя населення, яка виявляється набагато ефективнішою й економічно доцільнішою з погляду державної політики, ніж безкінечні витрати на лікування наслідків нездорового способу життя, які щорічно потребують збільшення, але не забезпечують бажаного результату. Цю діяльність було названо Неаlth рromоtіоn або «сприяння покращенню здоров’я».

У нашій країні для означення Неаlth рromоtіоn уживається вислів «формування здорового способу життя». Його запропонували ряд дослідників (О. Балакірєва, Л. Жаліло, Н. Комарова, Р. Левін, О. Яременко та ін.), які працюючи в межах українсько-канадського проекту «Молодь за здоров’я», сприяли просуванню та популяризації в нашій країні основних положень означеної концепції для процесу формування здорового способу життя [22, 23].

3 етап: Відповідно, саме у Канаді пройшла І Міжнародна конференція із питань сприяння розвитку здоров’я[5], де було обговорено звіт Лалонда та визначено, що «сприяння здоров’ю є обов’язком не тільки для сектора охорони здоров’я, воно також охоплює здоровий спосіб життя та добробут кожної людини»[6]. Результатом цього форуму стало прийняття Хартії сприяння здоров’ю, відомої більш ширше як Оттавська Хартія.

Цей документ визнається міжнародною сіпльнотою основним керівним джерелом для діяльності щодо ФЗСЖ. В документі сформульовано основні передумови і ресурси для збереження здоров’я (мир, притулок, освіта, їжа, прибуток, стійка екосистема, сталі ресурси, суспільна справедливість, рівність) та вказано, які практичні дії мають їм відповідати.

4 етап: У подальшому, основний зміст стратегії ФЗСЖ обговорювали ще на кількох міжнародних форумах: під час II Міжнародної конференції з питань сприяння здоров’ю[7], на якій розглядалися проблеми здорової громадської політики та III Міжнародної конференції з питань сприяння здоров’ю, яка була присвячена проблемам створення сприятливого для здоров’я середовища[8].

У рекомендаціях, які були прийняті на III Міжнародній конференції, підкреслювалося, що в контексті здорового способу життя термін «навколишнє середовище» означає те середовище, де людина живе, працює і відпочиває, а також визначає доступ людей до життєвих ресурсів і можливостей підвищити свій професійний рівень. Відповідно, діяльність, яка спрямована на створення сприятливого для здоров’я навколишнього середовища, має багато нерозривно взаємопов’язаних вимірів (фізичний, суспільний, духовний, економічний, політичний рівні) та повинна координуватися на місцевому, регіональному, національному та глобальному рівнях. У цілому було сформульовано 38 завдань програмного характеру, серед яких основні стосувалися:

1) забезпечення справедливості в області здоров’я (зниження нерівності);

2) продовження життя на роки (сприяння реалізації повного людського потенціалу);

3) життя, плюс здоров’я (зниження захворюваності і непрацездатності);

4) життя, плюс роки (збільшення тривалості життя)[9].

5 етап: Стратегія ФЗСЖ, напрацьована світовою спільнотою за 20 років, стала важливим підґрунтям для проведення IV Міжнародної конференції з питань сприяння здоров’ю[10]. Саме на цій конференції визначалися наявні здобутки й прорахунки у роботі, а також говорилося про необхідність поширення діяльності ФЗСЖ на усіх жителів нашої планети. Підсумковим документом цієї конференції стала Джакартська декларація «За пропаганду здорового способу життя у XXI столітті».

Ще через рік, на 51 сесії Всесвітньої асамблеї з охорони здоров’я в травні 1998 р. була прийнята Всесвітня Декларація по охороні здоров’я «Здоров’я для усіх у ХХІ сторіччі: основи політики і досягнення здоров’я для усіх в Європейському регіоні ВООЗ», яка підтвердила необхідність турботи про здоров’я як про основне право людини. Вона послужила серйозним закликом для усіх держав світу щодо запровадження відповідних дій на національному та міжнародному рівнях. В документі описано цілі та завдання, які спрямовані на підтримку високого рівня здоров’я протягом усього життя людини та зменшення рівня поширеності й страждань, викликаних хворобами, травмами і каліцтвами.

У якості основних етичних основ у вищезазначеній програмі розглядаються: здоров’я як одне з найважливіших прав людини; справедливість із питань охорони здоров’я та відповідальне ставлення до заходів з охорони здоров’я. Загалом було сформульовано 21 завдання для досягнення «Здоров’я для усіх», які відображають конкретні потреби європейців і пропонуються необхідні дії для його покращення. Ці завдання визначено як еталон, мірило оцінки роботи і досягнень щодо поліпшенню й охорони здоров’я і зменшення чинників ризику для здоров’я. Разом узяті, усі ці завдання представляють основу для розробки політики охорони здоров’я у європейських країнах.

6 етап: Проведено V Міжнародну Конференцію сприяння розвитку здоров’ю у Мехіко (2000 р.), де було обговорено потребу й важливість інвестицій у здоров’я. Трохи пізніше у Бангкоку (Таїланд, серпень 2005 р.) відбулася VI Міжнародну Конференція сприяння розвитку здоров’ю, яка затвердила «Бангкокську Хартію сприяння здоров’ю в глобалізованому світі». Саме цей документ практично завершив основні етапи розробки, обговорення та затвердження стратегій і зобов’язань, необхідних для того, щоб впливати на детермінанти здоров’я в глобалізованому світі через підхід щодо сприяння здоров’ю людини. Дана Хартія підтверджує, що політика і співпраця з посилення громад та поліпшення стану здоров’я та його доступності повинна знаходитися в центрі міжнародного та національного розвитку.

Загалом, Бангкокська Декларація не тільки будується на цінностях, принципах і стратегіях дій сприяння здоров’ю, проголошених Оттавською Хартією, але й доповнює її та опирається на рекомендації всіх інших конференцій сприяння здоров’ю. У документі надається позитивне і всебічне поняття здоров’я як основи якості життя, від якого залежить психічний і духовний добробут людини.

Також вказано, що «сприяння здоров’ю» – це процес, який дозволяє людині збільшити контроль над своїм здоров’ям та його факторами і таким чином, поліпшити стан свого здоров’я загалом. Визнано, що «сприяння здоров’ю» має стати головною функцією системи охорони здоров’я з метою попередження інфекційних хвороб та інших загроз здоров’ю та є дієвою інвестицією в поліпшення людського розвитку і його потенціалу.

В документі також зазначається, що умови для проведення дій сприяння здоров’ю суттєво змінилися у порівнянні з періодом розробки та запровадження Оттавської Хартії. Так, було акцентовано увагу на збільшення нерівності в країнах світу і між країнами, появу нових структур споживання і комунікацій, комерціалізацію, екологічну деградацію і урбанізацію, які стали важливими факторами впливу на здоров’я. Швидкі, й часто несприятливі суспільні зміни впливають, на умови праці, середовище для навчання, структуру сім’ї, а також на культурні й суспільні характеристики населення. Еволюція показників здоров’я і демографічні переміщення також сприяють цим змінам, які по різному торкаються жінок і чоловіків; дітей груп ризику та інших уразливих категорій населення.

Водночас, зазначається, що глобалізація може відкрити нові можливості для співпраці заради поліпшення здоров’я, наприклад через покращення механізмів для всесвітнього управління і розвитку технологій інформації і комунікації, і спільного використання досліджень. Щоб справитися із викликами глобалізації, політика має бути послідовною на всіх рівнях урядів країн, органів ООН та інших організацій, включаючи приватний сектор[11]. Всі вищезазначені документи складають єдине міжнародне законодавче підгрунтя формування здорового способу життя, яке береться за основу при розробці національних стратегічних документів у сфері здоров’я різними країнами.

 



[1] Кожна людина має право на достатній життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхідне соціальне обслуговування, який є необхідним для підтримання здоров’я і добробуту її самої та її сім’ї (затверджена і проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р.)

[2] Ст. 12 «кожний громадянин має право на найвищий досяжний рівень фізичного та психічного здоров’я».

[3] Обидва документи були прийняті 19 грудня 1966 р.

[4] Більш відома як Алма-Атинська декларація, що була принята на Міжнародній конференції з первинної медико-санітарної допомоги у 1978 р.

[5] відбулася в Канаді (м. Оттава) 17–21 листопада 1986 р.

[6] Доступно з ресурсу: http://www.sph.ukma.kiev.ua/phb/papers/ottawa-ukr.htm

[7] Відбулася 5-9 квітня 1988 р. в Аделаїді (Австралія).

[8] Сундсваль, Швеція, 9 -15 червня 1991 р.

[9] Доступно з ресурсу: http://www.health.gov.ua/publ/conf.nsf/165

[10] відбулася у липні 1997 р. у Джакарті (Індонезія)

[11] Доступно: http://www.sph.ukma.kiev.ua/phb/papers/bangkok-ukr.htm

, , , ,